Яка якість спілкування у вашій родині?

     Це набуває особливого значення, коли на сім'ю обрушуються всілякі напасті або виникає конфлікт. У сімейних стосунках може виникати напруженість, коли проходить перевірку здатність ефективно обмінюватися інформацією, наприклад в екстреній ситуації або ситуації підвищеної емоційності.

 

У такі періоди велике значення має не те, через які труднощі та розбіжності доводиться пройти сім'ї, але як це відбувається. Це "як" безпосе­редньо залежить від уміння спілкуватися один з одним.

 

Періоди напруженості піднімають багато важливий питань, що стосуються спілкування, які вимагають чітко-1-ї відповіді:

 

Зіштовхнувшись із серйозним викликом, чи мо­жуть члени сім'ї продовжувати в достатній мірі інформувати один одного?

 

Чи можуть вони зберігати надійний зв'язок?

 

Чи можуть вони виражати свої щирі почуття і по­треби?

 

Чи можуть вони прислухатися до турбот один од­ного?

 

Чи можуть вони без побоювання висловлювати незгоду?

 

Чи можуть вони отримувати користь з постійного обміну інформацією, поглиблюючи довіру і близькість?

 

Ефективне спілкування - це навичка, необхідна всім членам сім'ї, щоб успішно виконати всі ці зав­дання і відповісти на всі питання.

 

Щоб підтримувати спілкування на належному рівні, одиноким батькам необхідно точно змоделювати, чого вони хочуть. Неговірка мати, яка скаржиться на те, що діти надто мовчазні, криклива мати, репетує на дітей, які голосно шумлять, саркастич­на мати, яка ненавидить, коли власні діти піднімають її на сміх, - такі матері лише моделюють і заохочують поведінку, яку жадають виправити.

 

Насамперед, якщо дитина погано себе веде, бать­ко повинен запитати самого себе: "Чи не я подаю їй поганий приклад або ще якимось чином сприяю до такої поведінки?" І якщо це так, то самий вірний спосіб допомогти дитині змінити поведінку, це спочатку змінити свою власну.

 

 

 

Що таке спілкування і чому воно так важливо?

 

Найпростіший спосіб оцінити важливість спілкування - це подумати про нього як про обмін інформацією між почуттями, думками і поведінкою. Поки людина не поділиться цими даними про себе, вони залишаються конфіденційними і доступними оточуючим тільки за допомогою припущень і чу­ток. Щоб інформація стала доступна іншим, нею потрібно поділитися, а щоб зрозуміти оточуючих, потрібно їх вислухати.

 

Не існує ніякого читання думок. У кожного члена сім'ї є два обов'язки. По-перше, він повинен ділитися інформацією про себе, щоб бути правиль­но зрозумілим. По-друге, він повинен уважно при­слухатися до інших, щоб зрозуміти їх.

 

Якщо члени сім'ї починають нехтувати будь-яким з цих основних моментів спілкування, їх зв'язок порушується, інформація про почуття, думки і поведінку один одного виявляється неповноцінною.

 

Для самих батьків вміти ділитися інформацією або бути гарними слухачами недостатньо. Вони повинні моделювати і те й інше.

Важливість спілкування стає зрозумілою, коли є недостатній обмін важливою інформацією, коли хтось занадто мало ділиться з іншими або слухає їх.

 

У цей момент порушується значна внутрішня психологічна потреба сім'ї - потреба знати. За це негайно доводиться розплачуватися.

 

Наприклад, розглянемо гіпотетичний випадок матері двох дітей молодшого шкільного віку.

 

    Прийшовши додому з роботи, вона виявляє, що і син, і дочка по незрозумілій причині відсутні. Вони не залишили записки, де їх шукати. Мати починає турбуватися. Де діти?

 

    Через півгодини її занепокоєння посилюється і пе­реходить у тривогу. Що, якщо їх образили?

 

    Ще через годину непотрібних дзвінків і безпорад­ного очікування вона починає відповідати на свої жахливі питання власними гіршими страхами.

 

     Погані новини краще, ніж ніяких, тому вона сама заповнює відсутність інформації, приходячи до висновку, що діти, швидше за все, потрапили під машину по дорозі зі школи додому.

 

І тут вони ввалюються у двері, посміхаючись і сміючись, задоволені, щасливі бачити маму, але дуже здивовані виразом несхвалення на її зазви­чай доброзичливому обличчі.

 

Чи не сталося чого, дивуються вони. Чи зустрічає їхня мама бадьорим: "Ласкаво просимо додому"? Ні. Замість цього на них обрушується її гнів! "Де ви були, як ви сміли втекти, не запитавши у мене до­зволу?"

 

Чому гнів? Коли члени сім'ї порушують потреби інших у знанні, виникає занепокоєння, часто зна­ходить вихід в осудженні того, хто вирішив не ділитися інформацією, якої не вистачає, як у дано­му випадку діти Елізи. У загальних інтересах всіх членів сім'ї інформувати один одного відповідним чином.

 

Значить, одна з функцій спілкування - задовольня­ти потребу в знанні.

 

Спілкування виконує і ще одну функцію - вислов­люючись, формувати образ власного "я". Чому так важливо висловитися?

 

Тому що це дає можливість членам сім'ї реалізувати другу психологічну потребу зробити так, щоб про тебе знали.

 

Ця функція спілкування здійснюється декількома способами:

 

Висловлюючись, людина висловлює свої почуття, думки, ділиться досвідом.

 

Висловлюючись, людина пояснює свою думку і переконання, висловлює свою точку зору.

 

Висловлюючись, людина отримує інформацію.

 

Висловлюючись, людина дає відсіч тому, що їй не подобається, займає оборонну позицію, коли відчуває себе несправедливо скривдженою.

 

Висловлюючись, людина вирішує розбіжності шля­хом зіставлення різних думок.

 

Всі ці п'ять способів показують, що кожен несе відповідальність за те, що знають про нього інші. У процесі спілкування ми набуваємо публічне виз­нання особистості.

 

Щоб навчити дитину висловлюватися, батьки повинні переконатися, що дотримуються три умо­ви:

 

Батьки повинні самі вміти висловлюватися.

 

Вони повинні хвалити дитину, що зважилася щось розповісти про себе.

 

Вони повинні створити таку обстановку в сім'ї, в якій дитина висловлюється не відчуває небезпе­ки, загрози бути ображеною чи покараною.

 

Навчившись висловлюватися в сім'ї, діти будуть відчувати себе впевнено і пізніше, коли їм дове­деться висловлюватися в суспільстві однолітків. Вони зуміють використати інструмент спілкування, щоб відстоювати свої переконання і бажання і за­хищати свої права.

 

Дітям, які виросли в родині, де вміння висловлюва­тися не було виховане, не заохочувалося або навіть каралося може нанести велику шкоду і при­чиняти страждання.

 

Такі діти отримують інший навик: вміння мовчати. Замість того щоб вчитися висловлювати свої почут­тя і переживання, вони вчаться тримати язик за зу­бами. Замість того щоб вчитися відстоювати свою точку зору, вони вчаться зважати на думку інших. Замість того щоб вчитися питати, вони вчаться че­кати, поки їм щось повідомлять. Замість того щоб вчитися захищатися від поганого з ними поводжен­ня, вони вчаться миритися з будь-яким звернен­ням.

 

Замість того щоб вчитися зіставляти явні відмінності, вони вчаться поступатися, щоб уникну­ти конфлікту. В результаті діти з таких сімей рос­туть конформними. Вони схильні до небезпеки сильно залежатиме від правил, що встановлюють­ся іншими, і не вміють відстоювати власні. Вони ри­зикують відмовитися від самовираження з одного лише небажання висловлюватися. У крайньому ви­падку в більш пізніх відносинах вони ризикують виявитися "жертвами ".

 

Безумовно, розповідаючи про себе, потрібно бачи­ти допустимі межі: людина не повинна заважати го­ворити іншим. Зрештою, і вміння мовчати теж має одну позитивну сторону: воно має на увазі здатність слухати. Діти обов'язково повинні цьому вчитися.

Розмовляючи, не можна ображати і зачіпати оточу­ючих. Щоб добитися цього, батьки самі повинні змоделювати свою манеру говорити так, як їм хотілося б навчити дітей, і контролювати сімейне спілкування, стримуючи його в межах люб'язності і поваги.

 

Щоб зберегти родинні зв'язки і власне "я", кожен член родини повинен мати свободу і нести відповідальність за особисті висловлювання. Адже на карту поставлені - потреба знати про інших і по­треба, щоб знали про тебе.